7 клас Українська література 22.01

 Тема: Розвиток мовлення. Письмовий твір про доброту і чуйність як важливі гуманні якості людини

Прочитайте зразок  твору-роздуму 

“Доброта і чуйність у людському житті”

Повість “Климко” була написана в 1976 році. Цей твір про тяжкі часи фашистської окупації України. Війна – це велике горе, яке принесло народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла. Вони самостійно змушені були шукати дах над головою, їжу, одяг. Ці діти працювали за верстатами поруч із дорослими.
Головний герой повісті, Климко, рано стає сиротою, його виховує дядько, але фашистська бомба невдовзі забирає і дядькове життя. Хлопчина змушений подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. Після смерті дядька Климку доводиться покладатися тільки на себе. Життя навчило його бути чуйним до чужого горя.

Заради свого друга, заради своєї улюбленої вчительки з немовлям хлопчина готовий був терпіти і голод, і холод. Коли Климко зрозумів, що запасів на зиму обмаль, він вирішив іти у Словянськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Дорога була далекою, в 20 кілометрів. Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але ж поруч

Близькі йому люди.

Взаємну підтримку людей під час війни показано й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги.

Григір Тютюник розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння.

   Можливо, саме ця взаємодопомога дала змогу нашому народові вижити і перемогти в тій страшній війні.

 Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод твору – повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: “Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…”. Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.